Новини проекту
Новий навчальний рік!
Найзахопливіші детективи для підлітка
Wizeclub Education: курси додаткової освіти в Україні
Що робити, якщо болить поперек
Онлайн академія Mate academy – від мрії потрапити в IT до першої роботи
Мобільні додатки для підтримки організації навчання та співпраці в освітньому процесі
Школа англійської для дітей: важливість навчання та як вибрати кращу школу
Хто такий Зевс?
Вивчаємо англійську за допомогою читання
Благодійність та соціальна відповідальність бізнесу
Як обрати надувний басейн?
Як створити і розкрутити групу у Фейсбуці без блокування
Практичні рекомендації по вибору школи англійської мови
Options for checking articles and other texts for uniqueness
Різниця між Lightning та USB Type-C: одна з відмінностей iPhone
Столична Ювелірна Фабрика
Відеоспостереження у школі: як захистити своїх дітей?
Чим привабливий новий Айфон 14?
Розширений пакет за акційною ціною!
iPhone 11 128 GB White
Програмування мовою Java для дітей — як батьки можуть допомогти в навчанні
Нюанси пошуку репетитора з англійської мови
Плюси та мінуси вивчення англійської по Скайпу
Роздруківка журналів
Either work or music: 5 myths about musicians and work
На лижі за кордон. Зимові тури в Закопане
Яку перевагу мають онлайн дошки оголошень?
Огляд смартфону Самсунг А53: що пропонує південнокорейський субфлагман
БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ
Вітаємо з Днем Вчителя!
Портал E-schools відновлює роботу
Канікули 2022
Підписано меморандум з Мінцифрою!

ТВОРИ ПЕТРА КОРОПА ПРОСЯТЬСЯ В КНИЖКУ

Дата: 2 травня 2019 о 09:50, Оновлено 2 травня 2019 о 09:56
214 переглядів

Літературно-музичну композицію «З народом своїм я печалюсь, радію…», присвячену творчості Петра Коропа, провели у Кропивні.

Це третя із серії зустрічей-вшанувань колишніх учасників літературної студії «Златоград», що діяла при редакції районної газети. Автор творчої ідеї і сценаріїв цих заходів, ініціатор проекту «Літературна студія «Златоград»: особистості та творча спадщина» – методист відділу освіти Андрій Логінов. Його підтримали відділ освіти та його методичний кабінет, вчителі української мови та зарубіжної літератури, районна бібліотека, краєзнавчий музей, рідні учасників студії. Уже згадували Михайла Пшиченка і Владислава Наказного. Шанувальники слова тоді збиралися в читальному залі районної бібліотеки, аналізували творчість самобутніх авторів, розгадували феномен їхнього таланту і брали уроки, як прожити життя, щоб на землі залишився яскравий слід.
Петра Коропа – літстудійця «Златограду» – вшановували в теплому родинному колі в актовій залі Кропивнянської школи, де зібралися близькі родичі, учні й учителі, односельці. Приїхали представники відділу освіти на чолі з Валентиною Денисенко, центральної районної бібліотеки під керівництвом Галини Безкровної, краєзнавчого музею імені Михайла Пономаренка, учителі-філологи. В аудиторії були сільський голова Кропивни Ніна Рябуха і місцева інтелігенція.
Поетична зоря Петра Григоровича Коропа зійшла в селі Кропивна. Тут у селянській сім’ї він народився, тут у семирічній школі отримав освіту і в 1943 році, коли навчався у першому класі, написав свій перший вірш. Батько Петра Григорій Олександрович працював конюхом, а потім – чоботарем. У травні 1941 року його взяли на армійську підготовку на 45 днів до Черкас. Там його і застала війна. Тільки у 1948 році родина отримала повідомлення, що Григорій Короп загинув у 1942-му десь у Білорусі. Мати Олександра Омелянівна – невсипуща трудівниця, щира шанувальниця української пісні й народних звичаїв, працювала в ланці.
Петро Короп у 1955 році пішов у армію. Служив у повітрянодесантних військах – у частинах, які дислокувалися в Литві, Польщі, Угорщині, Єгипті. Після демобілізації працював на залізничній станції імені Тараса Шевченка, у Володарському та Золотоніському міжколгоспбудах, на Золотоніському комбінаті хлібопродуктів. Ніде й ніколи не вчився на літератора, не брав уроків поетичної творчості, хіба що ніколи не пропускав занять у студії «Златоград» при газеті. У Золотоношу з Кропивни за будь-якої погоди добирався велосипедом. Колись свій спогад про цього чоловіка написав наш славетний краянин Іван Дробний: «На засіданнях усіх уважно слухав, але сам говорив рідко. Вірші його відзначалися пісенністю, прозорістю, легкістю, хоча відчувалася в них відсутність сякого-такого літературного вишколу. Це було скоріше стихійно-інтуїтивне самовираження ліричного стану своєї душі. Поезії були наскрізь сільськими, пахли м’ятою, чебрецем, любистком, цвіли «садком вишневим коло хати». Там стояли верби, тополі, калинові мости, по яких вистукували копитами коні воронії. Десь більше «за кадром», ніж у тексті, вчувалися мотиви журби, глибокого уболівання за гірку долю не тільки колишніх, а й сучасних йому хліборобів, до яких автор належить генетично з діда-прадіда». 
Літературною самоосвітою Петро Григорович займався все життя, передплачуючи товсті українські журнали та письменницьку газету «Літературна Україна». З 1989 року перебував у Народному Русі України, розповсюджував газету «Воля».
Разом із дружиною Катериною Василівною Коропи виростили трьох доньок Раїсу, Валентину й Оксану, діждали шістьох онуків. Петро Григорович уже на вічному спочинку, але зібрав цього квітневого дня дуже багатьох прихильних до нього людей.

Учні й учителі Кропивнянської загальноосвітньої школи, де працює директором Валентина Вітович – донька Петра Коропа, вклали душу в ліричну сповідь про життя простої людини з великим талантом, який, за висловом Івана Дробного, «упродовж усіх своїх свідомих літ намагався гармонізувати небесне й земне – гнітючу прозу життя з поетичним баченням світу, з пориванням у мрійні захмарні сфери». Кілька годин творчого вечора були заповнені віршами Петра Коропа і піснями, спорідненими за настроєм. «Гімн праці» та «Заспів хлібороба» аж пахли хлібом, а потім і справді залом розлився духмяний аромат короваю, який організатори зустрічі розділили між гостями. Свою наукову розвідку про особливості поетичної творчості Петра Коропа виклав Андрій Логінов.
Доробок самодіяльного автора ведучі зустрічі Ольга Савісько і Олександр Пузєєв розібрали за темами, ідеями й мотивами. Йшлося про те, що поета-громадянина вабила трудова й ратна героїка, незборимий дух оптимізму рідного народу, витоки добра в житті окремої людини й у суспільному бутті. Читці озвучували поетичні цикли, де природа й людина створюють єдину емоційно-чуттєву стихію. У слові поставали краєвиди рідного села, оживала славна козацька минувшина Кропивни.
Зітхали й плакали слухачі віршів про білу хату й білу сорочку, про чорну тугу й темну самотність, про старі жорна у глибоких зморшках, про матір сивокосу – найкращу з найкращих мадонн, про батька, який загинув на війні, про якого «тільки й слави – з соловейкових октав», якого весь вік синові не вистачало. 
Дві онуки Петра Григоровича зачитали дідові вірші, а Оля згадала, як він умів усьому дивуватися, як колись вражено сповістив їй, що бачив метелики «з отакенними(!) очами». Валентина Петрівна – одна із доньок Петра Коропа – від імені всієї родини подякувала за світлу пам’ять про батька і поділилася задумом зібрати все ним написане в книжку. Обнімали й квіти дарували доньки і онуки свою маму й бабусю – дружину Петра Коропа Катерину Василівну, яку він у віршах зіронькою називав, з якою «долі поєднались між собою назавжди».
Довга вийшла розмова, але щира, добра, напевно, Петрові Григоровичу вона була б до душі. І пісні звучали. До речі, і він їх писав, самодіяльні композитори поклали частину його строф на музику. Тепер справа за тим, щоб усю творчу спадщину Петра Коропа опрацювати й випустити в світ окремим виданням.

Світлина від Надії Коваленко.  

Світлина від Надії Коваленко.  Ð¡Ð²Ñ–тлина від Надії Коваленко.

Світлина від Надії Коваленко.  Ð¡Ð²Ñ–тлина від Надії Коваленко.

Світлина від Надії Коваленко.  Ð¡Ð²Ñ–тлина від Надії Коваленко.

Світлина від Надії Коваленко.  Ð¡Ð²Ñ–тлина від Надії Коваленко.

Коментарі:
Залишати коментарі можуть тільки авторизовані відвідувачі.